Під такою назвою в райдержадміністрації останніми травневими днями відбулась банерна виставка, присвячена пам'яті наших співвітчизників, які змогли пройти страшними шляхами нацистських концтаборів, витерпіти голод, холод та каторжні роботи і зберегти головне – залишитися Людиною. Як зазначили автори виставки, йдеться «про те людське, що нездатна знищити жодна система. Про небайдужий погляд, розказану казку, простягнуту руку, розділений окраєць хлібу. Про силу волі, віри і любові. Про перемогу надії. Про тріумф людини.»
Виставлені документи розкривають перед глядачами історію зародження та розвитку табірної системи в нацистській Германії. Так, перший нацистський концтабір був створений в 1933 році, його спорудили поблизу м. Дахау в Баварії. Напередодні Другої світової війни, у 1939 році на території Третього Рейху функціонувало вже 5 концентраційних таборів – Дахау, Заксенхаузен, Бухенвальд, Маутхаузен, Равенсбрюк та Флоссенбюрг – у яких перебувала 21 тис. в'язнів.
Під час Другої світової війни система концтаборів розрослася до небачених розмірів. На початок 1945 року в ній функціонувало 27 великих та понад 1000 дрібних «фабрик смерті», в яких утримувалося майже 707 тис. людей.
Опубліковані фотографії та спогади очевидців переконливо свідчать про жахливі і нелюдські умови існування бранців, ставлення нацистів та їх дії по відношенню до представників інших націй, здійснення медичних досліджень над полоненими, випробування хімічної зброї. Під особливою увагою німецького командування опинилися військовополонені та євреї. А ще – діти, жінки, мирне населення, насильно вивезене нацистами із завойованих країн для робіт в Германії. І звільнитися, вийти за лагерну браму можна було лише у разі смерті.
Сьогодні важко зазначити, скільки українців перебувало в нацистських концтаборах, адже есесівці не визнавали Радянську Україну як окрему державу, усім громадянам колишнього СРСР ставили позначку R – «росіянин». Очевидно, що рахунок йде на сотні тисяч. Ще більше мільйона українців потрапили до таборів військовополонених.
Вже понад 70 років відділяє нас від трагічних сторінок Другої світової війни. І вже дуже мало залишилось тих, хто на власні очі бачив воєнні лихоліття, тих, хто вижив і доніс до нас усю страшну правду побаченого і пережитого. І сьогодні українці повинні зробити усе, аби не згасла пам'ять про той страшний час, щоб не повторились ті страшні події – на спогад про усіх, хто переміг нацизм. Ми пам'ятаємо, ми перемагаємо.
