Міловський район долучився до обласної Інтернет-акції «Обитель героїв» Супрун Віра Василівна

Міловський район долучився до обласної Інтернет-акції «Обитель героїв». Пам’ятаємо земляків, які захищали нашу Батьківщину від нацистських окупантів.

 

         Народилася вона 6 січня 1924 року в селі Новострільцівка Міловського району.

         11 липня 1942 року нацистськими окупантами було захоплене селище Мілове. У селах назначалися старости й поліцаї. Захопивши населені пункти, загарбники виганяли з хат жінок, старих дітей і гнали їх перед собою, бо боялись вогню радянських воїнів. Згадуючи ці події Віра Василівна, з болем у серці розповідала про те, як у молодих дівчат і хлопців хотіли відібрати найдорожче, що у них є – Батьківщину.

         Хлопців та дівчат примусово відправляли до Німеччини для так званого «нового життя». Вірі Василівні пощастило. Були вже готові списки молоді на виряджання, але незабаром розпочався наступ радянських військ.   Після звільнення, юна ще Віра, разом зі своїми подружками ремонтували розбиті вибухами снарядів дороги в село Зоринівку на залізничну станцію. Та звільнення Міловщини – це ще не перемога. Слід було зробити все можливе, аби не повернувся ворог. І молодь кинулася будувати оборонні рубежі у квітні 1943 року. Кволі від недоїдання дівчатка копали окопи і протитанкові рови. Руки в них від лопат і кирок зробилися грубими, зашкарублими, наче «кроваве місиво». Але цього ніхто не помічав, бо та виснажлива робота – їх внесок у довгоочікувану перемогу.

         Головні події в житті чекали Віру попереду. 1 серпня 1943 року проста селянська дівчина стала воїном радянської армії. Потрапивши до Краснодону в 1256 запасний полк, Віра Василівна Супрун прийняла присягу. В листопаді 1943 року потрапила в діючу армію на озеро Сиваш. Тут пройшло бойове хрещення, тут вперше вона побачила смерть в обличчя.                

         Слухаючи розповідь Віри Василівни про ті страшні часи, в уяві  вимальовувалися картини страшної кривавої битви. Рвалися снаряди, скрізь вибухи, дим, смерть. Серед цього страхіття ланцюгами нескінченних окопів біжить, одержавши пакет з документами, тендітна дівчинка з пілоткою на голові. Її хапають руки зв’язківців і ховають у бліндаж, щоб вона пересиділа міно обстріл. Але часу немає, бо терміново слід доставити пакет і Віра Василівна знову, пригинаючись, повзучи летить. І раптом вибух…. Присипана землею, нічого не розуміючи, підхопилась і вперед. Лише після виконання завдання, повертаючись назад, вона з жахом помічає, що той вибух, який зірвав з голови пілотку і присипав землею, був прямим попаданням снаряду в бліндаж зв’язківців, тих людей, які щойно намагалися врятувати її від смерті. А тепер їх немає. Скільки сліз, горя, здавалося, що смерть поставила першу печатку, залишила рану в душі, яка не загоїлась і до цього часу. Але слід було жити, щоб помститися ворогові за життя своїх співвітчизників, за знівечене щастя людське.

         А далі воєнні дороги у 821 батальйоні аеродромного обслуговування через Східну Пруссію, Польщу, Чехословаччину, Австрію, до Берліна. Щасливе повернення додому влітку 1946 року.

         За мужність, відвагу Супрун Віра Вікторівна була нагороджена орденом за мужність, медаллю Георгія Жукова, орденом Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, відзнакою «Захисник Вітчизни» екс Президента України Леоніда Кучми, ювілейними медалями до Дня Перемоги.
Все свою трудову діяльність Віра Василівна віддала Стрілецькому кінному заводу.
         Віра Василівна померла 31 травня 2018 року. Мешканці села завжди пам’ятають цю тендітну чарівну жінку.

         Роки пом’якшують біль втрати, але пам'ять людська їм не підвладна. Доземний уклін вам, дорогі ветерани! Вдячність, вічна пам'ять тим, хто залишився на полях війни.

 

            Матеріали надані Новострільцівським сільським Будинком культури.