Міловщина долучилася до обласної Інтернет-акції «Обитель-героїв». Пам’ятаємо наших земляків, які брали
участь в бойових діях Другої світової війни
Передерієв Василь Іванович
Народився 26 квітня 1924 року в селі Щедрівка. Це недалеко від Мілового. Сім'я була багатодітна. Закінчив 7 класів місцевої школи. Працював з батьками в колгоспі. У 1940 році пішов вчитися на валозборщика, але не закінчив, тому що почалася війна.
Коли Василю Івановичу Передерієву виповнилося 19 років йому вручили повістку і разом з односельцями пішим ходом їх направили в місто Богучар.
Після прийняття присяги дивізію, в якій служив Василь Іванович, направили в місто Ізюм. Він брав участь в Ізюмсько-Барвінківській військовій операції. У липні 1943 року бої були жорстокі. Що довелося пережити необстріляному молодому бійцю, знає тільки він. Передерієва Василя Івановича важко поранили. Довго лікувався в госпіталі міста Балашов. Лікарі поставили на ноги і його направили в м. Дніпропетровськ в школу молодих командирів.
У 1944 році, після закінчення навчання направили в 236 окрему стрілкову розвідувальну роту 228 стрілкової дивізії 3-го Українського фронту. З боями він звільняв міста України: Кіровоград, Первомайськ, Котовськ, потім Молдавію. При форсуванні р. Тиса в Закарпатті він був поранений вдруге. Вилікувався і повернувся в свою частину.
Далі в складі 2-го Українського фронту його частина з боями вступила на територію Румунії, потім Угорщини. Василь Івнович був розвідником.
Один випадок з тих часів Василь Іванович розповідав в своєму інтерв'ю Половинко Віктору Олексійовичу (районна газета «Слово Хлібороба», жовтень 2012 року). «Це було в Венгрії. Частина стояла в обороні і потрібні були відомості про наміри супротивника. Командування поставило перед розвідгрупою, в яку входив і я, завдання: добути "язика". Нейтральну смугу пройшли тихо. Серед нас був один богатир-хлопець. Коли увірвалися в першу траншею, на нас накинулися мад'яри. Зав'язався рукопашний бій. Поки ми боролися з іншими, наш Іван-здоровань схопив двох супротивників і повів у бік нашої частини. Повернулися без втрат і з цінними відомостями. Виявилося, що один з полонених був офіцер. За цю операцію я отримав нагороду - Орден Слави III ступеня».
Далі Василь Іванович воював в Чехословакії. У березні-квітні 1945 року штурмом було взято міста Брно, Банська-Бистриця, Годонін (Моравія).
Місто Нітра його частина захопила 30 квітня 1945 г. Це був останній бій молодшого сержанта Передерієва Василя Івановича. Тут він і зустрів День Перемоги.
Радість Перемоги була безмежною, але не довгою. Ще два роки тривала служба в Армії. Дивізію в повному складі перекинули на Далекий Схід на охорону Курильських островів. За бої на Далекому Сході з японцям Василю Івановичу вручили медаль. За визволення Чехословакії був нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ супеня.
За відмінні бойові дії в боях з німецько-фашистськими загарбниками і оволодінням м. Сегед (Венгрія) Верховним Головнокомандувачем Маршалом Радянського Союзу тов. Сталіним Й.І Передерієву В.І., розвіднику 236 окремої розвідувальної роти 228 стрілкової дивізії, оголошено Подяку.
Всього він нагороджений 4-ма орденами: «Вітчизняної війни ІІ ступеня, Червоної Зірки, Слави ІІІ ступеня, «За мужність» ІІІ ступеня і 10 медалями.
У 1947 році демобілізувався і повернувся в своє рідне село Щедрівка. Пішов працювати в колгосп теслею. У 1948 році переїхав на Україну в Міловський район с. Криничне. Кілька років працював на заповіднику охоронцем. У 1967 році одружився на доярці Марії і переїхав в с. Великоцьк. Тут і народився їх син Сергій. До виходу на пенсію працював у колгоспі «Батьківщина» електриком.
Кажуть, що життя кожної людини залишає якийсь слід на землі. За долею Передерієва В.І. йде і бойова, і трудова доблесть. Поколінням військових років нам всім треба пишатися. Ними багато зроблено в житті і вони не шкодують, що юність була важкою і гіркою.
Передерієва Василя Івановича не стало 30 жовтня 2015 року.
Матеріали надані Великоцьким сільським Будинком культури.
